Творчість

«Для меня стихи —
вокругшарный ветер,
никогда не зажатый
между страниц.» 
М. Кульчицкий

«Коли я думаю про молоду поезію початку сорокових років, таку багату на дерзання і пошуки, таку по-юнацьки кострубату і напористу, одне ім’я серед перших загоряється в цьому ряду – ім’я Михайла Кульчицького.
Поетичний шлях Кульчицького рано урвала війна. Та якщо поpівняти його творчість з тим, що писали тоді його однолітки – Михайло Львов, Сергій Наровчатов, Борис Слуцький, Давид Самойлов, якщо порівняти Кульчицького з Павлом Коганом і Миколою Майоровим, життя яких урвалося так само рано, можна буде помітити, що в ті, довоєнні, роки Кульчицький був різкіший, гостріший, кострубатіший від усіх. Поруч з розумною, логічно чіткою і гостро проблемною поезією Слуцького, opiєнтованою багато в чому на класичну традицію епічно величавою поезією Майорова і романтично-піднесеною Павла Когана поезія Кульчицького відзначалася своїм могутнім емоціональним напором, міцною чоловічою хваткою вірша, палкою, звихреною його темпераментністю. Полемічною гостротою і pізкістю бачення вірш Кульчицького був, мабуть, в чимось споріднений віршам тих років Миколи Глазкова.» (Левін, Г. Слово про поета і друга / Г. Левін // Поруч з нами. – Харків, 1968. – С. 110–114).

У 1935 році в журналі «Пионер» був надрукований перший вірш Михайла Кульчицького «В поезде». Поет написав його під враженнями відвідин батька, який на той час перебував у засланні в Карелії.

«Поет і людина Михайло Кульчицький значно багатогранніший за звично-схематичного: “…Что ушли, не долюбив, не докурив последней папиросы”. Його вважають поетом-романтиком, представником того самого покоління вчорашніх студентів, які пішли на фронт – і навічно залишилися молодими.
Широко відомі кілька його віршів; харків’яни люблять повторювати цитату “Я люблю родной мой город Харьков, сильный, как пожатие руки”» (Можейко, І. Бентежна доля Михайла Кульчицького : до 100-річчя від дня народження поета / Інна Можейко // Слобід. край. – 2019. – 22 серп. – С. 16–17 : фот.).

Мой город
Я люблю родной мой город Харьков –
Сильный, как пожатие руки.
Он лежит в кольце зелёном парков,
В голубых извилинах реки.
 
Я люблю, – когда в снегу он чистом
И когда он в нежных зеленях, –
Шелест шин, как будто шелест листьев,
На его широких площадях.
 
От Москвы к нему летят навстречу
Синие от снега поезда.
Связан он со всей страною крепче,
Чем с созвездьем связана звезда.
 
И когда повеет в даль ночную
От границы орудийный дым –
За него, и за страну родную,
Жизнь, коль надо будет, отдадим.  
Февраль 1939

«Михаил Кульчицкий написал очень много стихов… У Кульчицкого был целый чемодан с рукописями, который он перед уходом на фронт решил оставить в Москве своей возлюбленной Генриетте Миловидовой. Мне [М. М. Красикову] рассказывала сестра Михаила, что, по словам Генриетты, Миша пришел с этим чемоданом к ней и хотел оставить, пошутив, что она будет богатой вдовой. Девушка рассердилась и выставила чемодан на лестничную площадку. Кульчицкий ушел с чемоданом, но куда он его отнес, неизвестно. Миловидова всю жизнь сожалела о своем поступке, но огромный архив поэта исчез бесследно.» (Ефанова, М. Возлюбленная поэта всю жизнь сожалела, что не сохранила его стихи / Марина Ефанова // Веч. Харьков. – 2016. – 7 мая. – С. 21).

У 1939 році з’явилась ще одна з небагатьох прижиттєвих публікацій поета. У збірці творів членів літературної студії Харківського університету імені О. М. Горького (сучасна назва – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна) «Молодість» було надруковано вірш Михайла Кульчицького «Грузия».

У грудні 1942 року був написан найвідоміший вірш Михайла Кульчицького «Мечтатель, фантазер, лентяй-завистник!», який було надруковано у багатьох хрестоматіях. Деякі вірші поета публікували в антологіях, присвячених, в першу чергу, військовій поезії.

«Перед отправкой на фронт Михаил забежал к Лиле Брик, возлюбленной Маяковского, и сначала прочел, а потом записал по ее просьбе стихотворение “Мечтатель, фантазер, лентяй-завистник!”, признанное сегодня одним из самых лучших и честных стихотворений о войне. Автограф его я [М. М. Красиков] нашел в конце 1980-х годов в Москве, в архиве Литературного музея, и впервые опубликовал – там первая строчка написана рукой Лили Брик, а весь остальной текст — рукой Кульчицкого» (Стрельник, И.  Появится ли в Харькове набережная Кульчицкого? / Ирина Стрельник // Веч. Харьков. – 2019. – 16 авг. – С. 4–5).

* * *
Мечтатель, фантазер, лентяй-завистник!
Что? Пули в каску безопасней капель?
И всадники проносятся — от свиста
Вертящихся пропеллерами сабель?
  
Я раньше думал: «лейтенант»
Звучит «налейте нам»,
И, зная топографию,
Он топает по гравию.
Война ж совсем не фейерверк,
А просто — трудная работа,
Когда — черна от пота — вверх
Скользит по пахоте пехота.
  
Марш! И глина в чавкающем топоте
До костей мозга промерзших ног
Наворачивается на чеботы
Весом хлеба в месячный паек.
  
На бойцах и пуговицы вроде
Чешуи тяжелых орденов:
Не до ордена. Была бы Родина.
С ежедневными Бородино.
26 декабря 1942

У 1966 році в Харкові була видана книга віршів Кульчицького, яка мала назву «Самое такое». У 1974 році в Москві був надрукований збірник «Рубеж» (упорядник Д. Ковальов, редактор Б. Лозовий). Це видання має помилки, наприклад, містить чужий вірш – «Про детей», написаний Оленою Ширман – однокурсницею, з якою Михайло навчався в Літературному інституті.

«У 1991 році в Харкові вийшла книга “Вместо счастья. Стихотворения. Поэмы. Воспоминания о поэте”, складена харківським дослідником творчості поета Михайлом Красиковим і Олесею Кульчицькою. У ній зібрано вірші, поеми і спогади про поета – і в прозі, і у віршах. На сьогодні це найточніше й найповніше видання віршів нашого земляка – складаючи збірку, дослідник працював з архівом поета, що зберігається в сестри Кульчицького, Олесі» (Можейко, І. Бентежна доля Михайла Кульчицького : до 100-річчя від дня народж. поета / Інна Можейко // Слобід. край. – 2019. – 22 серп. – С. 16–17 : фот.).